%@ Language=VBScript %>
Чернишенко ВІКТОР СЕМЕНОВИЧ
Сержант, радист-кулеметник 328-го танкового батальйону 118-ї танкової бригади 3-ї ударної армії 2-го Прибалтійського фронту.
Народився в 1925
році в селі Олександрівка Червонолиманського району Сталінградської області. До
війни вчився в школі.
Йшов 1943 рік. 328-й танковий батальйон
капітана Джимиєва 17 лютого 1943 року форсував невелику річку Долисиця під
Невелем. Поставлено завдання оволодіти селом Демашкіно. Командир танка, в
екіпажі якого радистом-кулеметником був сержант В. Чернишенко, здогадався, що
вирватися із вогневого котла можна лише одним шляхом — швидким пересуванням
вперед. Танк зім’яв гітлерівців, але й сам підірвався на мінах. До вечора екіпаж
відбив кілька нападів фашистів, які намагалися захопити їх. З наступом темряви
лейтенант та стрілок вийшли з танка, щоб відремонтувати машину. Обидва загинули.
В танку залишилося двоє: поранений механік-водій Соколов і радист Чернишенко.
Цілу ніч вони відбивалися від гітлерівців. Підрахувавши боєприпаси і
розподіливши продукти і воду, мужні хлопці поклялися відстояти свою машину, і
поки будуть живі, якомога більше знищити фашистів. Чернишенка було поранено у
ліву руку. На третю добу перервався зв’язок із штабом бригади: вийшли з ладу
радіостанції. На п’яту добу закінчився запас продуктів. Все важче було боротися
із слабкістю від втрати крові, мучили холод, голод і спрага. На 12-у добу у них
не залишилося ні снарядів, ні патронів, лише дві гранати. Мужні воїни
приготувалися до останнього бою, прийнявши рішення підірвати себе гранатами, але
в полон не здатися.
На зорі Віктор почув віддалений гул. “Невже
наші? Наші!” Зібравши останні сили, Чернишенко дістав із кожуха гранату і,
уставивши в неї запал, кинув за борт. Вибух зацікавив наступаючих, вони підійшли
до танка, перед яким лежало до сотні гітлерівців. Обморожених і знесилених
Чернишенка і Соколова було відправлено до шпиталю. Тринадцять діб провели
відважні герої в танку.
Тяжким було поранення Чернишенка. Він
провів в шпиталі вісімнадцять місяців. Йому довелося ампутувати стопи обох ніг.
За відвагу і стійкість, проявлені в
цьому бою, 10 березня 1944 року сержанту В.С. Чернишенку було присвоєно звання
Героя Радянського Союзу. Соколову присвоєно це звання посмертно.