Народився в 1925 році в селі Олександрівка Червонолиманського району Сталінградської області. До війни вчився в школі.
       Йшов 1943 рік. 328-й танковий батальйон капітана Джимиєва 17 лютого 1943 року форсував невелику річку Долисиця під Невелем. Поставлено завдання оволодіти селом Демашкіно. Командир танка, в екіпажі якого радистом-кулеметником був сержант В. Чернишенко, здогадався, що вирватися із вогневого котла можна лише одним шляхом — швидким пересуванням вперед. Танк зім’яв гітлерівців, але й сам підірвався на мінах. До вечора екіпаж відбив кілька нападів фашистів, які намагалися захопити їх. З наступом темряви лейтенант та стрілок вийшли з танка, щоб відремонтувати машину. Обидва загинули. В танку залишилося двоє: поранений механік-водій Соколов і радист Чернишенко. Цілу ніч вони відбивалися від гітлерівців. Підрахувавши боєприпаси і розподіливши продукти і воду, мужні хлопці поклялися відстояти свою машину, і поки будуть живі, якомога більше знищити фашистів. Чернишенка було поранено у ліву руку. На третю добу перервався зв’язок із штабом бригади: вийшли з ладу радіостанції. На п’яту добу закінчився запас продуктів. Все важче було боротися із слабкістю від втрати крові, мучили холод, голод і спрага. На 12-у добу у них не залишилося ні снарядів, ні патронів, лише дві гранати. Мужні воїни приготувалися до останнього бою, прийнявши рішення підірвати себе гранатами, але в полон не здатися.
       На зорі Віктор почув віддалений гул. “Невже наші? Наші!” Зібравши останні сили, Чернишенко дістав із кожуха гранату і, уставивши в неї запал, кинув за борт. Вибух зацікавив наступаючих, вони підійшли до танка, перед яким лежало до сотні гітлерівців. Обморожених і знесилених Чернишенка і Соколова було відправлено до шпиталю. Тринадцять діб провели відважні герої в танку.
        Тяжким було поранення Чернишенка. Він провів в шпиталі вісімнадцять місяців. Йому довелося ампутувати стопи обох ніг.
        За відвагу і стійкість, проявлені в цьому бою, 10 березня 1944 року сержанту В.С. Чернишенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Соколову присвоєно це звання посмертно.