Народився 3 лютого 1920 року в селі Верхосеньє Тинського (колишнього Мантуровського) району Курської області. Тут закінчив три класи сільської школи. В 1930 році разом з батьком переїхали на Донбас. Після закінчення 5 класів вступив в гірно-промислове училище. Отримавши спеціальність електрослюсаря, з 1938 року працював на шахті ім. Калініна (м. Горлівка).
        10 жовтня 1941 року Черников був призваний в армію та відправлений в резервний полк зв’язку, який знаходився в Сталінградській області. Звідси через місяць він разом з маршовою ротою був відправлений в Новоросійськ, потім в Севастополь, де служив телефоністом в батареї 76-мм гармат 747-го стрілецького полку. Потрапив в полон, знаходився в концтаборі міста Джанкоя, але вже через місяць втік. По окупованій території пробрався до родичів в село Верхосеньє. Після визволення села 22 лютого 1943 року Черніков знову був призваний в армію і відправлений спочатку в 96-ту танкову бригаду, а потім в 42-й стрілецький полк, де служив телефоністом.
        Відзначився в боях за Дніпро. В одному з таких боїв був перерваний зв’язок, який з’єднував командира 42-го стрілецького полку з плацдармом на правому березі Дніпра. Будь-що, а зв’язок потрібно було відновити. Та на лівому березі не було жодного човна, а час минав. Залишався єдиний вихід — вплав.
        Виконати це нелегке завдання взявся єфрейтор Черніков. На плацдармі кипів жорстокий бій. Тільки повільно повзучий кабель з котушки нагадував, що Федір живий і пливе до берега. Через декілька хвилин зв’язок командного пункту з плацдармом був відновлений.
        За цей подвиг Федору Устимовичу Чернікову Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1943 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.