Молодший сержант, командир відділення роти зв’язку 1318-го стрілецького полку 163-ї Ромнинської стрілецької дивізії 50-го стрілецького корпусу 38-ї армії 1-го Українського фронту.
        Народився 3 вересня 1924 року в селянській родині в селі Дубровка Хотимського району Могильовської області. З 1931 року навчався у Дубровській школі.
        У суворі липневі дні 1941 року випускник 10-го класу Мишко Пилипенко разом з батьком добровільно іде на фронт, бере участь у боях під Унеччю, Брянськом, Орлом. 20 серпня під час знищення ворожого авіадесанту під містом Козельськом був поранений. З госпіталю направлений в 23-й запасний полк зв’язку, який був дислокований у місті Єльці. Звідти після закінчення курсів молодших командирів у грудні 1941 року потрапляє на Північно-Західний фронт. У складі роти зв’язку 1318-го стрілецького полку забезпечував зв’язок у боях під Старою Русою, Лучковим, Ольховцем, ходив у розвідку. Першу урядову нагороду — медаль “За відвагу” отримав у січні 1943 року за забезпечення радіозв’язком авіадесантної групи у бою під містом Дем’янськом.
        У березні цього ж року 163-я стрілецька дивізія була перекинута на Воронезький фронт. Знову бої під Богодуневим, Харковом, Сумами. За звільнення міста Ромни його дивізія отримала назву “Ромнинська”.
        Курська битва залишила свій слід у біографії відважного зв’язківця: на його фронтовій гімнастерці з’явився орден Червоної Зірки. Це був серпень сорок третього. Увечері 1 вересня 1943 року солдати 1318-го полку, переслідуючи німців, які відступали, підійшли до Дніпра південніше Києва у районі села Бортничі. Зв’язківці готували техніку до форсування водної перешкоди. “Слухайте завдання! — голос начальника зв’язку 1318-го полку капітана Штеймана був суворіший, ніж звичайно. — З першими двома човнами розвідників треба прокласти кабель через Дніпро. Потрібні добровольці…”
       Ще не встиг пролунати його голос, як усе відділення зробило крок вперед. Пилипенко пишався своїми бойовими товаришами. Опівночі човен безшумно відчалив від берега. Кабель з тихим шарудінням занурився у темну воду. Фашисти помітили сміливців і відкрили шалений вогонь. Човен був пробитий і довелося рухались до берега по груди у воді.
        Пилипенко, переховуючись на березі у невеликій вирві, приєднав до лінії телефонний апарат і крутнув ручку індикатора. Зв’язок з плацдармом був встановлений. Він дав можливість коректувати вогонь, який знищив позиції противника.
        На шосту добу молодшого сержанта Пилипенка і його відділення перекинули на Лютежський плацдарм. Саме з цього плацдарму наші війська форсували Дніпро, прорвали оборону німців і 6 листопада 1943 року звільнили столицю України — м. Київ.
          М. К. Пилипенко тричі форсував річку Дніпро в районі міста Києва.
        За хоробрість і відвагу, проявлені під час виконання завдань командування, 29 жовтня 1943 року М.К. Пилипенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
         Подальший бойовий шлях молодшого сержанта Пилипенка йшов через звільнений Київ, Васильків, Фастів. Він брав участь у боях по знищенню Корсунь-Шевченківського угруповання гітлерівців, за що був нагороджений другим орденом Червоної Зірки.
        У лютому 1944 року його направили до Куйбишевського військового училища зв’язку у місто Саратов. У 1946 році він став офіцером. Після закінчення у 1953 році військової Червонопрапорної академії зв’язку, продовжував служити, обіймаючи різні командні і штабні посади.
    16 років генерал-лейтенант М.К. Пилипенко був начальником Київського вищого військового інженерного двічі Червонопрапорного училища зв’язку ім. М.І. Калініна.
        Почесний громадянин м. Києва. Голова Ради ветеранів Героїв Радянського Союзу України. Генерал-лейтенант у відставці М.К. Пилипенко є почесним курсантом Київського військового інституту управління і зв’язку.