Леонід Давидович Нафтольський, 1921 року народження, мешканець міста Києва. Навчався в Київській артилерійській спеціальній школі. З вересня 1939 року по 15 червня 1941 року навчався в Київському військовому училищі зв’язку. 17 червня прибув в розпорядження начальника зв’язку Московського військового округу.
         Перед ним було поставлено завдання відновлення порушеного управління і організації чіткої роботи систем зв’язку.
        В повітрі панувала ворожа авіація, німецькі танки глибоко вклинилися в нашу оборону. Нерідко траплялися випадки, коли командні пункти фронтів та армій знаходилися ближче до переднього краю, ніж пункти управління їм підлеглих об’єднань, з’єднань та частин.
         На пунктах управління зосереджувалось безліч розпоряджень та наказів для передачі підлеглим військам.
        Лінії зв’язку від вогню артилерії, коліс машин та гусениць танків виходили з ладу. Серед особового складу штабів з’явився “радіострах”, і, як наслідок, — пеленгація працюючих своїх радіопередавачів.
        Часто траплялися випадки: і зв’язок є, а працювати деякі військові командири не дозволяли. В оборонних боях десятки частин і з’єднань, тисячі бійців і командирів всіх родів військ виявляли виняткову стійкість, мужність та героїзм у боротьбі з ворогом.
        В цих боях здійснив подвиг випускник Київського військового училища зв’язку лейтенант Леонід Нафтольський. Він дає згоду доставляти бойові документи в підлеглі штаби на літаках зв’язку У-2 і Р-5. Скидати Л. Нафтольського на парашутах довоєнної конструкції було неможливо, так як операцію необхідно було проводити на висоті не нижче 400 м. Посадити літак було також нереально, оскільки зима 1941 року була дуже снігова.
        Планувалося політ літака та висадку проводити в процесі приземного польоту.
      З цією метою була розроблена спеціальна методика. Л.Нафтольського підлеглі добре закутували в ковдри та кожухи і прив’язували до крила літака, а бойові документи в ранцях складали в кабіну пілота.
       Після зльоту літак брав курс в район висадки. Все робилося для безпеки Л. Нафтольського, особливо відпрацьовували етап “приземлення”. Пілот вибирав зручне місце для висадки, ножем розрізав мотузку і спускав праворуч від крила Л.Нафтольського. Потім пілот повертався до місця приземлення Л.Нафтольського і викидав ранець з бойовою документацією. Приземлення здійснено. Залишалося не менш складне завдання — звільнитися від “одягу” (кожухів, подушок та ковдр).
       Всього Л.Нафтольським було здійснено вісім вильотів. Висота висадки залежала від рельєфу місцевості та погодних умов і коливалась від 12 до 30 метрів.
        Скільки вивихів та ударів довелося перенести. Дев’ятий політ для нього і пілота був останнім: їх збив німецький “Месершміт”.