Рядовий, зв’язківець командира роти 2-го стрілецького батальйону 248-ї окремої стрілецької бригади 24-го стрілецького корпусу 60-ї армії Центрального фронту.

        На долю Дмитра Юхимовича Лазуки випало чимало складних випробувань. Народився він 3 червня 1907 року в селі Сергіївка Дніпропетровської області в сім’ї незаможного селянина. З дитинства відчув на собі злидні і голод. Лише 3 роки навчався Дмитро в сільській школі, надалі про навчання довелося забути: треба було працювати. Пішов наймитувати.
        Після революції працював візником у Конотопському райвиконкомі. В 1931 році на хуторі Лизогубівка було організовано колгосп імені Петровського. Разом з матір’ю вступив до нього. Був звичайним колгоспником. Життя поступово поліпшувалось. Але почалася війна з фашистами. 7 липня 1941 року Дмитро Лазука був призваний до армії.
         Служив зв’язківцем командира батальйону. Не раз під шаленим вогнем ворога передавав розпорядження і накази командира. Часто зустрічався сам на сам з гітлерівцями, гранатами й автоматними чергами прокладав собі дорогу і завжди бойові завдання виконував у визначений термін.
        Визволяючи Україну, хоробрий зв’язківець пройшов з боями усього в 20—30 км від рідної домівки. Але так і не довелося забігти додому, оскільки треба було переслідувати заклятого ворога, не дати йому можливості закріпитися на Дніпрі. Тільки кількома рядками повідомив про себе дружину.
        24 вересня 1943 року бригада вийшла до Дніпра. Коли роті було наказано негайно форсувати водну перешкоду, рядовий Лазука вийшов перед строєм і сказав: ”Дайте мені човен — і я переправлю на той бік увесь батальйон.”
         Човен було знайдено, і він швидко перевіз першу групу бійців на західний берег Дніпра. Потім повернувся за іншими. Ворог відкрив сильний кулеметний вогонь по човну й переправі. Але рядовий Лазука продовжував переправляти бійців на захоплений десантниками плацдарм, а зворотнім рейсом доставляв повідомлення про обстановку на правому березі.
         Чотири рази переправлявся він через Дніпро з бійцями та боєприпасами. П’ятий був останнім. Ворожа міна розірвалася біля човна, і мужній зв’язківець загинув. До останнього подиху виконував він свій військовий обов’язок, віддав всі свої сили й життя, щоб здобути перемогу і загинув, як герой.
         За мужність і героїзм під час форсування Дніпра 17 жовтня 1943 року Д. Ю. Лазуці посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
       Земляки свято шанують пам’ять героя. Ім’я сміливого воїна занесено до меморіального списку Вировської сільради Конотопського району Сумської області.