Старший сержант, радист управління 2-го дивізіону 103-го мінометного полку 7-ї Запорізької Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня артилерійської дивізії прориву резерву Головного командування Українського фронту.
        Василеві Андрієнку судилося зустрічатися з гітлерівцями не тільки в бою. Йому було 16 років, коли фашистські війська захопили рідне село Гайок Сумського району Сумської області. Час, проведений в окупації, залишився в пам’яті, як жахливий сон. Треба було бачити, з якою радістю він і всі мешканці села зустріли своїх визволителів — радянські війська. Це сталося в вересні 1943 року. Через декілька днів Василь був призваний до лав Червоної Армії. Командир відразу помітив його серед поповнення: грамотний (Василь закінчив 7 класів Ново-Сухантівської неповної середньої школи), кмітливий та працьовитий. “Буде добрим радистом”, — вирішив офіцер. I не помилився. Молодий червоноармієць досконало оволодів роботою на радіостанції, став кращим радистом полку.
       Незабаром він разом зі своїм напарником — молодшим сержантом Скрильниковим, був призначений начальником радіостанції, пройшов бойовими шляхами Україну, Молдову, Румунію, Югославію, Угорщину та Австрію.
         В ніч на 6 грудня 1944 року наші війська форсували Дунай. Радист Андрієнко одним із перших переправився на правий берег річки.
        Пліт, котрий знаходився на відстані 100 метрів від берега, сів на мілину. Василь діставався до берега бродом, тримаючи радіостанцію над собою. Вороги нещадно обстрілювали наших бійців з кулемета. Та Андрієнкові вдалося підповзти ближче до їхніх позицій і закидати смертоносний кулемет гранатами. Десантники захопили першу траншею, Андрієнко зразу налагодив радіостанцію, вийшов на зв’язок з дивізіоном та передав перші дані мінометним батареям для ведення вогню.
       Ворог почав відходити. Не даючи можливості йому відірватися, вперед пішли стрілкові підрозділи. Швидко згорнувши радіостанцію, Андрієнко побіг за піхотою. Піхота залягла. Перед нею суцільною стіною розривалися ворожі снаряди. Андрієнко передав по радіо декілька команд, і радянські мінометники знищили позиції ворога.
       Так, просуваючись в перших рядах піхоти, радист Андрієнко передавав по радіо координати цілей та вдало коригував мінометний вогонь, що сприяло швидкому захопленню і розширенню плацдарму на правому березі Дунаю.
       Внаслідок своєчасної передачі необхідної інформації Андрієнком мінометним вогнем було знищено 4 ворожих кулеметних точки, мінометна батарея і більше 100 солдат та офіцерів ворога.
       Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року В.І. Андрієнку за особисту мужність і майстерність було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.