Рядовий, старший телефоніст 685-го стрілецького полку, 193-ї Дніпровської Червонопрапорної стрілецької дивізії 65-ї армії Воронезького фронту.
        В серці Миколи Андрійка невелике українське селище Ольшани і місто Харків займають особливе місце. В Ольшанах він народився в 1922 році, навчався в школі. В Харкові почав працювати з 1938 року на заводі № 183 (зараз це завод імені Малишева).
        До лав Червоної Армії Андрійко був призваний 19 липня 1941 року. Свій бойовий шлях почав рядовим телефоністом — лінійним оглядачем. Декілька разів був поранений, але, підлікувавшись, знову повертався в ряди бійців. Бився під Севастополем, Воронежем, на Курській дузі. 3 кожним боєм росла його майстерність. Як кращого зв’язківця, його призначили командиром відділення.
        685-й стрілецький полк 193-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії, в котрій після чергового поранення опинився Микола, готувався до форсування Дніпра в районі р. Речиця Гомельської області. Командиру відділення рядовому Андрійку було наказано підготувати особовий склад відділення і техніку для форсування ріки.
        14 жовтня командир батальйону 685-го полку поставив перед зв’язківцями завдання: о 7.00 наступного дня за сигналом “Катюші” разом з передовими підрозділами форсувати Дніпро, захопити на правому березі плацдарм, встановити зв’язок з командиром полку і утримувати плацдарм. Переправа почалась у визначений час. Фашисти відкрили вогонь.
          Команда зв’язківців пливла до правого берега. За нею рушили ще один човен і пліт, на них розмістилося 8 артилеристів, які з правого берега корегували вогонь нашої артилерії. Фашисти почали вести прицільний вогонь. Зв’язківці стрибнули у воду і вплав продовжували прокладати лінію зв’язку.
         Андрійко забезпечував зв’язок і одночасно стріляв з карабіна. Він особисто знищив більше десятка гітлерівців. А через декілька годин переправились на правий берег всі підрозділи полку.
        Під вечір 16 жовтня М. Андрійко втретє був тяжко поранений. В госпіталі до нього дійшла звістка, що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1943 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.