Присвячується першим випускникам-лейтенантам Київської військової школи зв’язку ім. М.І. Калініна
Карпенку Архипу Мефодійовичу — майору у відставці та
 Черношею Петру Клеоповичу — підполковнику у відставці з нагоди їх 92-річчя

        Далекий 1931 рік. В Київській військовій школі зв’язку ім. М. І. Калініна з’явився дуже допитливий, жвавий хлопчина з села Лепетиха Запорізької області — Архип Карпенко. Широко розкриті на світ очі хлопчини — розумні і сяючі, завзяті і веселі. А все тому, що збулася його заповітна мрія: стати військовим зв’язківцем та льотчиком. Вчиться він старанно, довго затримується в учбових аудиторіях, бібліотеці, жадібно поглинає навчальний матеріал.
        В 1932 році в цю ж школу вступив стрункий, підтягнутий, рослий хлопець Петро Черношей, на якого звернув увагу “безвусий командир” (так прозвали на курсі Архипа Мефодійовича). Він був старший курсу і очолював відділення. Здібний, розумний Петро став його помічником. Дуже багато об’єднувало цих хлопців: цілеспрямованість, допитливість, розум, вроджена доброзичливість, працелюбність. Їх можна було побачити всюди разом. Ця дружба триває і зараз, перервана вона була лише в роки війни.
       Початок війни Архип Мефодійович зустрів в Красноярську, обіймаючи посаду начальника 52-ї авіаційної ескадрильї 52-го стрілецького корпусу. Всю війну Карпенко А.М. пройшов начальником зв’язку. Полк, в якому він служив, здійснив більше 2000 бойових вильотів без жодної втрати зв’язку.
        За безперервне забезпечення зв’язку під час бойових вильотів був представлений до 15 урядових нагород, які прикрашають груди цієї скромної людини, в тому числі: два ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Червоного Прапора та ін.
        Дуже важким було дитинство Петра. Коли йому виповнилося 10 років, померла мама, а згодом і батько. Маленький Петро де тільки не працював, щоб якимсь чином допомогти родині. В 1931 році він вступає до політехнічного технікуму зв’язку у Вітебську. Але де перевірити свої фізичні можливості, оперативність, загартованість? Звичайно ж, в армії. Обдарованого юнака помітило командування Білоруської дивізії, і в 1933 році його направляють вчитися в Київську військову школу зв’язку ім. М.І. Калініна, яку він успішно закінчив у 1936 році.
        З першого дня війни і до перемоги військовий зв’язківець в строю. В День Перемоги, 9 травня 1945 року, Петро Черношей знаходився безпосередньо в рейхстазі.
      За роки війни цей талановитий офіцер-зв’язківець був нагороджений 20-ма орденами і медалями (лише за 1943 рік нагороджений 3-ма орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни та ін.).
        Усик Петро Андрійович — голова Ради ветеранів інституту, полковник у відставці, керівник музею історії інституту зазначив, що Петро Клеопович Черношей є активним членом Ради ветеранів. Йому є про що згадати і що розповісти сучасній молоді. Під його керівництвом підлеглі Ф.Н. Жувага — підполковник у відставці і рядова телеграфістка-бодістка Марія Летушенко першими передали текст Акту про капітуляцію фашистської Німеччини і про закінчення війни.
        За його безпосередньої участі будувалися і донині діючі військові вузли зв’язку у Сімферополі, в апараті Міністерства оборони України.
         Всього Петро Клеопович нагороджений 35 урядовими нагородами.
       “Я просто не уявляю ради ветеранів без участі Петра Клеоповича. Велике Вам спасибі, Петре Клеоповичу, за Вашу безкорисливу працю. Міцного Вам здоров’я. Низький Вам уклін,” — відмітив П. А. Усик.
         І у свої 92 роки він надзвичайно енергійний, рухливий, привабливий, повний життєвої сили, уважний, пунктуальний.

        Дай Бог Вам здоров’я ще на сто років, славні ветерани Другої Світової війни.

повернутися