САМОЙЛЕНКО В. І.,
генерал-лейтенант у запасі,
колишній начальник зв’язку Збройних Сил України

         Безумовно, було б помилкою починати історію військ зв’язку Збройних Сил України з події 1992 року.
        Підтвердженням цієї думки є святкування у 2000 році на підставі Указу Президента України 80-річчя військ зв’язку Збройних Сил України.
        Але 1992 рік — та межа, з якої починається створення військ зв’язку як окремого роду військ у складі Збройних Сил України суверенної держави.
       Для зручності та компактності при висвітленні перебігу подій будемо розуміти під словами “війська зв’язку” підрозділи, частини, з’єднання зв’язку та органи управління ними. Окремо використовуватимемо терміни “система зв’язку”, яка складається з стаціонарного та мобільного компонентів.
         Війська зв’язку ЗС України створювались не на порожньому місці, а на базі всього того, що залишилось на території України від Збройних Сил колишнього СРСР. Відповідний стан мала і система оповіщення і бойового управління .
        Таким чином, базою для створення військ зв’язку Збройних Сил України стали війська зв’язку трьох військових округів (Київського, Прикарпатського, Одеського). Кожен із округів включав до свого складу об’єднання, з’єднання та частини.
          На території України базувалась і більша частина Чорноморського флоту з його штабом у місті Севастополі.
          Відповідно, війська зв’язку були і у складі РВСП, ППО, ВПС.
         На території України базувались з’єднання та частини центрального призначення, які підпорядковувались штабу південно-західного напрямку.
         Стаціонарна компонента системи зв’язку на території України являла собою частину Єдиної системи зв’язку Збройних Сил колишнього СРСР. Центр управління цією системою знаходився поза межами України. Побудова цієї системи, її склад, принципи утримання в належному стані за будь-яких умов, може, і повинні стати темою окремого дослідження і вивчення.
         Природно, що в цих умовах розбудову військ зв’язку ЗС України треба було починати із створення центру управління. Таким центром і стало управління зв’язку у складі створеного Головного, а потім і Генерального штабу ЗС України.
         Перші спроби створити такий орган на вулиці Банківській не мали успіху.
      Дійсно плідна робота почалася, коли Міністерство оборони України разом із своїм Головним штабом і відповідними управліннями розмістились на базі колишнього Київського військового округу, який після відомих подій був ліквідований.
        Управління зв’язку Генерального штабу ЗС України створювалось на основі Управління зв’язку Київського військового округу. Останнім начальником зв’язку був генерал-майор В.І. Бочкарьов.
        Створення управління зв’язку Генерального штабу ЗС України почалось під керівництвом генерал-майора Самойленка В.І., який прибув до Києва з міста Тбілісі, де обіймав посаду начальника військ зв’язку Закавказького військового округу і мав великий досвід забезпечення зв’язку в екстремальних умовах.
        Першим заступником начальника зв’язку ЗС України був призначений полковник Яровий А.Д., який прибув до міста Києва з міста Житомира, де обіймав посаду начальника військ зв’язку армії.
      Укомплектування такого відповідального органу, як Управління зв’язку Генерального штабу ЗС України, досвідченими офіцерами було важливим завданням. Не вистачало кадрів, які б мали необхідний досвід роботи в стратегічних та оперативно-стратегічних ланках управління збройними силами. Такий досвід мали офіцери: полковник Лисенко В.М., який обіймав посаду начальника відділу Управління зв’язку Збройних Сил колишнього СРСР, полковники: Ткаченко А.В., Вовк В.І., Юрко В.П., Сюйва Е.Я., підполковники: Ошеров Л.М., Нікітін О.Є., Скороход О.І., Жугда В.Т., Орефьев В.І., які працювали в управлінні округу.
      Більшість офіцерів мали досвід роботи, у кращому випадку, лише у відділеннях зв’язку армії. Багато посад було не укомплектовано через відсутність досвідчених кадрів. Управління зв’язку складалось спочатку з відділів, а потім з управлінь оперативного зв’язку, матеріально-технічного забезпечення, підрозділів фельд’єгерсько-поштового зв’язку, безпеки зв’язку.
       Згодом у складі управління зв’язку Генерального штабу ЗС України було створено Управління автоматизованих систем управління (АСУ), яке очолив кандидат технічних наук підполковник Рекун А.В. До цього управління були залучені такі офіцери-автоматизатори, як: підполковник Терещенко П.І., Тренько Ю.А., Турчак В.В., майор Захарчук С.А. та інші.
         Були створені відділи зв’язку штабу тилу ЗС України (полковник Тимощук О.О.) і відділ зв’язку штабу озброєння ЗС України (підполковник Вовк В.І.).
         Першим начальником зв’язку військ ППО був призначений генерал-майор Нос І.А., ВПС — полковник Іванов В.О., ВМС — капітан 2-го рангу Якутович Б.О.
         Начальником військ зв’язку Одеського військового округу був призначений полковник Попов В.І., а Західного — полковник Семеріч Ю.П. Згодом було утворено Північне оперативне командування, начальником якого став полковник Корміліцин О.Т.
         Не дочекавшись остаточного сформування управління (а згодом Головного управління) зв’язку, почалось створення військ зв’язку і розбудова системи зв’язку ЗС України.
          В першу чергу, на базі військ зв’язку ППО центрального підпорядкування та Південно-Західного оперативного командування були створені війська зв’язку Генерального штабу ЗС України. На базі 113-ої бригади зв’язку КВО був створений перший вузол Генерального штабу (польовий) — командир полковник Містюк В.Я. На базі сімдесятого вузла зв’язку КВО був створений вузол зв’язку Генеральному штабу ЗС України — начальник підполковник Роєнко І.П. На базі лінійної бригади центрального підпорядкування Генерального штабу ЗС колишнього СРСР була утворена лінійна бригада зв’язку, підпорядкована Генеральному штабу ЗС України — командир полковник Глуцький В.І. На основі 1899 складу зв’язку КВО була створена база зберігання і ремонту техніки зв’язку ЗС України — командир полковник Нілов В.А. Деякі з’єднання були скорочені, наприклад, лінійна бригада зв’язку у місті Полтава.
          Аналогічна розбудова йшла в військах зв’язку всіх видів ЗС України, військових округах.
         Велика і складна як в організаційному, так і в технічному плані була проведена робота по розбудові системи зв’язку ЗС України. Ця величезна робота полягала у:

1. Створенні вузлів зв’язку у військах всіх видів ЗС України. Найбільш складною частиною цієї роботи було створенні вузла зв’язку ВМС України.
2. Створення вузлів зв’язку штабів тилу та озброєння ЗС України, вузла зв’язку для апарату заступника міністра оборони України по будівництву та розташуванню військ.
3. Переході існуючих та створенні нових трактатів та каналів зв’язку з метою утворення мережі зв’язку відповідно до системи управління Збройними Силами України.
4. Створенні системи зв’язку для системи оповіщення бойового управління ЗС України.
5. Повній переробці розпоряджень, схем зв’язку з усіма складовими частинами, а також радіоданих, радіо та радіорелейних позивних усіх ланок управління ЗС України.
6. Проведенні перерозподілів вузлів зв’язку у заміській зоні та перегляді використання так званих ліній прив’язки.
7. Розробці і втіленні заходів щодо захисту інформації і безпеки зв’язку в нових умовах.
8. Перегляді та вдосконаленні способів забезпечення зв’язку з елементами мобільних компонентів зв’язку, з рухомими об’єктами, у тому числі повітряними пунктами управління.
9. Розбудові власної системи космічного зв’язку з використанням російських супутників зв’язку.
       Слід зазначити, що стаціонарна система зв’язку базувалась головним чином на первинній або, як зараз говорять, на транспортній системі зв’язку держави, на той час — на системі зв’язку Міністерства зв’язку України.
        В цій системі також почались процеси перебудови, які зумовили перегляд і вдосконалення відносин з органами управління зв’язком держави.
         Управління зв’язку Генерального штабу ЗС України повинно було знати про всі перетворення, врахувати їх вплив на систему зв’язку ЗС України і на її боєздатність.
         З’явились і вимагали визнання приватні і дуже впливові компанії з використанням іноземного капіталу, такі, як: УМЗ, УТЕЛ, Інфаком та інші.
        Тому за ініціативою Управління зв’язку Генерального штабу ЗС України при взаємодії і підтримці з боку зв’язківців СБУ, МВС, Національної Гвардії, прикордонних військ, зв’язківців цивільних структур була утворена при Кабінеті Міністрів України Державна комісія з питань зв’язку і радіочастот, яку очолив перший віце-прем’єр-міністр України Шмаров В.М, а його заступниками стали міністр зв’язку України Проживальський О.П. та начальник зв’язку ЗС України генерал-майор Самойленко В.І. Ця комісія на той час відіграла важливу роль у справі забезпечення роботи систем зв’язку незалежно від форм власності в інтересах ЗС України.
        Під керівництвом цієї комісії і за участі фахівців ЗС України був відпрацьований, а надалі прийнятий Верховною Радою України “Закон про зв’язок”.
         Поряд з цим проводилась робота щодо вдосконалення власних елементів стаціонарних компонентів: побудова стаціонарних радіорелейних та тропосферних ліній зв’язку, вузлів, передавальних та приймальних радіоцентрів.
        Не менш складними були завдання, пов’язані з розбудовою та реформуванням мобільної компоненти системи зв’язку ЗС України. Ця робота полягала в наступному:
1. Розробці концепції призначення та використання з’єднань, частин, підрозділів зв’язку у різноманітних умовах ЗС України.
2. Розробці програми розбудови військ зв’язку ЗС України.
3. Розробці програми озброєння та переозброєння військ зв’язку.
4. Розробці комплектів військ зв’язку в усіх ланках управління усіх видів ЗС України.
5. Переробці оргштатної структури з’єднань, частин та підрозділів зв’язку для всіх ланок управління.
6. Розробці документів щодо зв’язку для всіх ланок управління (розпоряджень, схем, даних).
7. Утворення єдиної системи зв’язку ЗС України на базі об’єднання можливостей мобільних компонентів військ ЗС України зі стаціонарними.
8. Створенні особистих засобів зв’язку для керівного складу ЗС України.

        Особливу увагу в процесі вдосконалення системи зв’язку та системи управління було приділено:
1. Автоматизації системи управління ЗС України та системи управління зв’язком.
2. Питанням переходу на використання цифрових засобів зв’язку при веденні інформаційного обміну.
3. Створенню завадо- та розвідзахищених систем та засобів військового зв’язку.
4. Підвищенню мобільності рухомих вузлів зв’язку.
5. Зменшенню об’ємів засобів зв’язку і, за рахунок цього, різкому скороченню складу рухомих вузлів зв’язку.
6. Зменшенню енерговитрат.
7. Можливості спільної роботи з сучасними системами і мережами інформаційного обміну.
       
        Ці завдання можливо вирішити лише шляхом використання найсучасніших технологій світового рівня. А це, в свою чергу, вимагатиме значних коштів, наявності відповідної наукової та промислової бази, визначення військових стандартів.
         В цих умовах робилось все, що було можливим і реальним.
       Обчислювальний центр Київського військового округу був перетворений у центр АСУ Генерального штабу ЗС України. Начальником цього центру був призначений підполковник Звягінцєв С.І.
        Була зроблена спроба побудувати систему бойового управління “Центр”. Для цього з міста Кишинева було перевезено до міста Києва відповідне обладнання. Сумлінно працювали офіцери управління зв’язку Рекун А.В., Ренсевич А.П. На жаль, роботу завершити не вдалося за браком коштів.
         В цей час була успішно проведена робота по використанню в стаціонарних умовах системи “Редут” з комплексу “Маневр”. на базі цієї системи була створена сучасна система інформаційного обміну. В цій роботі багато і плідно працювала група офіцерів управління зв’язку, центру АСУ, КВІУЗ.
         Поряд з цим були впроваджені на вузлах зв’язку Генерального штабу ЗС України на озброєння перші цифрові системи ІКМ-30.
        Була спроба використання можливостей та обладнання приватного СП “КОНКОМ” для використання в інтересах ЗС України сучасних SDH-систем. Спроба була невдалою за браком коштів.
      Особлива увага приділялася питанням підготовки кадрів для військ зв’язку. На території України існували два вищих офіцерських училища зв’язку центрального підпорядкування (місто Київ — начальник училища генерал-майор Федоров А.Г., а згодом — полковник, а потім генерал-майор Гончар М.В., і місто Полтава — начальник училища генерал-майор Кипарис Ф.С., який, до речі, був обраний депутатом Верховної Ради України, а згодом — полковник, а потім генерал-майор Черепов В.І.).
         У Полтаві знаходилась школа підготовки молодших спеціалістів і курси перепідготовки офіцерів зв’язку.
       В процесі реформування ЗС України, скорочення кількості навчальних закладів вдалося обгрунтувати і зберегти центри підготовки прапорщиків у місті Полтаві. Слід відзначити роботу в цих штатах офіцерів управління зв’язку Генерального штабу ЗС України, і, особливо, його відділу бойової підготовки на чолі з полковником Ошеровим Л.М.
         Успішно завершився процес створення таких нових засобів військової техніки, як: передавач “Мусон”, приймач “Протон”.
        Офіцери та службовці управління зв’язку брали участь у підготовці будівництва першої магістральної системи зв’язку в Україні на основі оптоволоконного кабелю по трасі “Одеса—Київ—Львів”. Ця магістраль має виходи в Туреччину, Італію, Росію та Польщу.
         Активну участь брали офіцери управління зв’язку в переобладнанні на цифрові стандарти РРЛ Київ, Львів, Золочів. Це дало можливість побудувати перший незалежний вихід України в міжнародний телекомунікаційний простір.
          Проводились заходи щодо оснащення штабів, вузлів зв’язку ПЕОМ та об’єднання їх в локальні обчислювальні мережі.
          Був розширений і наділений функціями науковий центр при КВІУЗ (начальник — полковник Доровських А.В.).
         Встановилися тісні зв’язки з науковими і дослідними організаціями України, такими, як: Академія Наук України, об’єднання “Хартрон”, НПО “Сузір’я”, “Мусон”, “Протон”, “Магніт”, “Сатурн”, Запоріжський радіозавод, Черкаський завод телеграфної апаратури та іншими підприємствами.
         Було проведено ряд спільних наукових конференцій, у яких взяли участь керівники зв’язку усіх силових структур, ведучих наукових та виробничих підприємств України.
         Виконано цілу низку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. В цих роботах, які замовлялись управлінням зв’язку, активну участь брали офіцери наукового центру КВІУЗ, викладачі КВІУЗ, управління зв’язку та АСУ Генерального штабу ЗС України.
         Неабияку увагу було приділено питанням підтримки національних підприємств в галузі зв’язку та інформатизації, а також використання в Україні передових світових технологій в галузі зв’язку.
          Багато зусиль було спрямовано на встановлення взаємовигідних контактів з приватними операторами зв’язку, які з’явились в Україні. Це і “УМЗ”, і “Київ-Стар”, і “Golden Telekom”, і “АТІС”, і багато інших.
          Офіцери управління зв’язку Генерального штабу ЗС України, ППО, ВПС, наукових центрів КВІУС брали найактивнішу участь в конверсійних процесах. То була робота, пов’язана, насамперед, з вивільненням та перерозподілом часткового ресурсу, що дало можливість досить широко використовувати такі сучасні стандарти та протоколи мобільного радіозв’язку, як: МMT-450, GSM-900, GSM-1800, CDMA, DAMPS, MPT-1327, Smarttrank, Smartnet, Pocsag, ERMES, FLEX, цілу низку радіорелейних засобів та систем супутникового зв’язку для телебачення та радіомовлення.
          Не зважаючи на кризове становище економіки, жорстку економію палива та енергопостачання, війська зв’язку ЗС України постійно та наполегливо займалися бойовою підготовкою.
           Було переглянуто ряд методик щодо використання енергопостачання.
          Під час ряду навчань, проведених під керівництвом найвищих посадових осіб ЗС України, війська зв’язку продемонстрували здатність швидко і якісно виконувати поставлені перед ними завдання.
          Зв’язківці ЗС України продемонстрували свою здатність забезпечити зв’язок в Сараєво, Косово (Югославія) та інших гарячих точках, а також під час навчань, проведених спільно з іноземними підрозділами.
          Зв’язківці завжди демонстрували свою відданість народу України.

повернутися