Поява ракетно-ядерного озброєння зумовила переворот у військовій науці, способах ведення боротьби, а також в організації збройних сил.
        В цих умовах зросла і роль зв’язку як засобу управління військами і зброєю, що в свою чергу висунуло більш високі вимоги до підготовки військових зв’язківців.
       4 грудня 1965 року згідно Постанови Ради Міністрів СРСР на базі середнього Київського військового Червонопрапорного училища зв’язку ім. М.І. Калініна було створено Київське вище військове інженерне училище зв’язку. Після закінчення училища його випускники одержували диплом інженера зв’язку, і їм присвоювалося військове звання “інженер-лейтенант”.
        Становлення нового закладу розпочалося з червня 1966 року, і перші два роки навчання проходили в складних умовах. Разом з організацією вищого інженерного училища необхідно було на двох останніх курсах працювати за програмою вищого і середнього закладів.
       Одним з першочергових питань було укомплектування училища висококваліфікованими кадрами постійного складу. Це завдання вирішувалося шляхом використання значної частини постійного складу середнього училища і підбору кадрів із інших вищих учбових закладів, науково-дослідних інститутів, військ і штабів. Рішенням начальника військ зв’язку Міністерства оборони була направлена велика група офіцерів із Військової академії зв’язку, яка надала реальну допомогу училищу не лише в підборі кадрів, але й у створенні учбово-матеріальної бази, організації учбового процесу і науково-дослідної роботи.
        Напружена робота дала свої позитивні результати. Останні два курси середнього училища були випущені з показниками більш високими, ніж в попередні роки. Так, наприклад, 67,5 відсотків курсантів останнього випуску середнього училища витримали іспити на “відмінно”, а 47 випускників занесено на Дошку Пошани. Відмінною ротою 1967 року випуску була третя рота (командир роти — майор М.М. Межуєв), а в 1968 році — п’ята рота (командир роти — майор Г.Т. Ревяко).
       Командуючий військами округу генерал-полковник В.Г. Куліков дав високу оцінку останньому випуску і відмітив, що за результатами випуску 1968 року училище посіло перше місце серед військово-учбових закладів округу.
         З цього часу в училищі за відмінні успіхи в навчанні і суспільній роботі вводяться стипендії імені В.І. Леніна, М.І. Калініна, А.С. Попова і Ленінського комсомолу.
       Як відомо, вищий учбовий заклад не може якісно виконувати своє основне завдання без участі викладацького складу в науково-дослідній роботі. Було проведено три наукові конференції, в яких брали участь і офіцери управління зв’язку ККВО.
        Особлива увага приділялася раціоналізаторській і винахідницькій роботі. Лише в 1968 році на кафедрах виконано 14 науково-дослідницьких робіт, подано 8 заявок на винахідництво. В цьому ж році група винахідників училища стала лауреатами Всесоюзної виставки технічної творчості молоді, видано три збірки “Праці училища”.
        На основі Положення про вищу школу була створена Рада училища, на якій розглядалися основні питання учбово-методичної, науково-дослідницької і редакційно-видавничої робіт, а також здійснювалось представлення осіб професорсько-викладацького складу до вченого звання “доцент”. Першими доцентами стали: П.Г. Гречішніков, М.Т. Сидоров, А.М. Лазутін, І.В. Потикевич.
        Першими начальниками кафедр, які, як відомо, є центрами навчально-виховної роботи, були: П.Г. Гречишников, В.С. Шабало, О.М. Вербило, Г.Г. Зуєв, А.П. Дем’янов, М.Л. Теплов, В.С. Протасов, М.Т. Сидоров, А.С. Толстих, О.О. Доморацький, О.Г. Ягодин, І.В. Потикевич, О.Ф. Рябов, П.К. Лазаренко, О.В. Патішко, Г.Ф. Смородін, Є.Г. Чечель.
      Маршал Радянського Союзу І. І. Якубовський поставив перед училищем конкретні завдання і затвердив реальний перспективний план будівництва важливих об’єктів, щоб забезпечити учбовий процес, життєдіяльність і побут особового складу. Згідно цього плану були побудовані новий учбовий корпус, два гуртожитки для курсантів, а також ряд приміщень для забезпечення навчального процесу.
      В 1968 році з нагоди 50-річчя Радянської Армії і Військово-Морського Флоту Київське вище військове інженерне Червонопрапорне училище зв’язку імені М.І. Калініна за великі заслуги в підготовці кадрів для Збройних Сил СРСР нагороджене другим орденом Червоного Прапора.
         Урядовими нагородами за досягнення успіхів в бойовій підготовці були нагороджені: П.Г. Гречішніков, М.О. Федоров, В.А. Середа, М.М. Межуєв, М.Д. Хижняк, І.І. Самойлов, І.В. Потикевич, І.С. Кисільов.
        Багатопланова робота різних категорій особового складу успішно завершилася. Випускники 1971 року успішно захистили дипломні проекти. Першими золотими медалістами стали: С. І. Глумов, В. П. Негода, М.І. Нещадим, А.Я. Шишков.
        В 1978 році серйозною перевіркою на зрілість викладацького складу стали методичні збори начальників учбових відділів і ведучих військово-технічних кафедр училищ зв’язку. Показові заняття, проведені викладачами училища, одержали високу оцінку учасників зборів і показали, що професорсько-викладацький склад училища спроможний успішно виконувати складні завдання, які стосуються навчання і виховання курсантів.
        Поступово у військах з’явилося нове покоління військової техніки з принципово новими інженерними рішеннями. Учбові плани і програми перероблювалися згідно вимог. В училищі вводиться нештатний факультет підвищення кваліфікації викладачів, в тому числі і оволодіння основами алгоритмізації і програмування.

        На той час в училищі працювало 74 вчених, в тому числі п’ять докторів наук — спеціалістів вищої кваліфікації: К.М. Цибізов, М.Л. Теплов, І.В. Потикевич, І.В. Даховський, В.М. Малінко. Курсанти беруть активну участь у Всесоюзних конкурсах студентських робіт із суспільних і технічних наук. Новаторами училища в 1968—1978 роках впроваджено більше двох тисяч раціоналізаторських пропозицій, одержано багато авторських посвідчень. В училищі створена сучасна учбово-матеріальна база, наявність автомобільного парку забезпечує одержання всіма курсантами прав водія 3-го класу.
      Все дужче зміцнюються зв’язки колективів технічних кафедр з військами і спорідненими кафедрами учбових закладів (Череповецького, Ленінградського, Полтавського та інших ВВУЗів).
        На святкуванні з нагоди 50-річчя училища маршал військ зв’язку О.І. Леонов сказав: “Київське училище зв’язку завжди готувало висококваліфікованих офіцерів-зв’язківців. Бережіть і примножуйте бойові традиції училища, і вас завжди в навчанні і службі буде чекати успіх, а в бою — перемога”.
        За високі показники в бойовій підготовці і в ознаменування 50-річчя утворення СРСР училище нагороджено Ювілейним почесним знаком.
         В листі начальник зв’язку збройних сил — заступник начальника Генерального штабу маршал військ зв’язку О.І. Бєлов писав: “За 60 років свого існування ваше училище пройшло славний шлях, зробило значний внесок у справу зміцнення обороноздатності країни… Ви постійно досягаєте високих результатів в оволодінні науковими знаннями, в освоєнні нової сучасної техніки… Бажаємо нових успіхів в навчально-методичній, науково-дослідницькій роботах і у вихованні молодих інженерів-зв’язківців”.

ФЕДОРОВ А.Г.,
генерал-майор запасу,
колишній начальник КВВІДЧУЗ
з 1988 по 1992 рік.

        Стати офіцером - зв’язківцем вирішив ще в 9 класі, коли в нашому селищі розквартирувався будівельний батальйон зв’язку. Після закінчення школи вступив в Кемеровське училище зв’язку. Був командиром відділення, займався спортом. Після училища був направлений у війська на посаду командира радіорелейного взводу. В 1962 році повернувся в училище командиром взводу курсантів. Потім — Академія зв’язку. На п’ятому курсі одержав звання “майор” достроково. По закінченні Академії зв’язку призначений на посаду командира батальйону зв’язку польового вузла зв’язку полку зв’язку. Вважаю, що це була моя друга академія.
       Відмінна оцінка під час перевірки — і мене призначають командиром полку зв’язку з присвоєнням достроково звання “підполковник”.
       Після командування полком зв’язку — начальник зв’язку армії в Прибалтійському військовому окрузі, а в 1979 році став заступником начальника військ зв’язку Прикарпатського військового округу. В 1984 році призначений начальником військ зв’язку південного напрямку (м. Баку). Почалося будівництво командного пункту, об’єктів зв’язку, потужного обчислювального комплексу. Потім — події в Сумгаїті в 1988 році, куди були направлені війська.
         8 грудня у Вірменії стався потужний землетрус, міста Ленінокан і Степанокерт були майже цілком знищені. Порушена система зв’язку. За моєю пропозицією була побудована військова система зв’язку, яка забезпечувала зв’язком усі рятувальні і відновлювальні роботи.
        Пропрацювавши майже 20 років на посадах командирів частин зв’язку, в 1988 році за представленням начальника зв’язку ЗС СРСР був призначений начальником КВІУЗ і почалася зовсім інша служба. Важко спочатку працювалося на новій посаді. Я вдячний своїм бойовим заступникам: полковнику М.М. Межуєву, полковнику М.В. Гончару, полковнику О.М. Товканю, полковнику А.Ф. Голубничому, полковнику М.І. Нещадиму та багатьом іншим офіцерам.
        13 березня 1992 року я звільнився з рядів збройних сил, але продовжую працювати в стінах цього військового закладу і всі свої знання і досвід передаю курсантам.
        Я зовсім не шкодую, що обрав професію захисника Батьківщини і горджуся тим, що мої учні вже полковники і генерали, що вони обіймають високі посади у збройних силах.

повернутися