В жовтні 1945 року начальником училища був призначений генерал-лейтенант П.Д. Мірошніков. В цей період училище переходить на трьохрічне навчання. Приймалися на навчання лише з дипломами про середню освіту. Хто такої освіти не мав, повинні були складати екстерном іспити за середню школу.
         В травні 1946 року 90 відсотків курсантів закінчили училище по першому і другому розряду. Всі випускники мали кваліфікацію по роботі із засобами зв’язку.
        В газетах “Червона Зірка” та “Ленінський прапор” з’явилися статті, в яких училище характеризується як одне з кращих військово-учбових закладів не лише в КОВО, але і серед училищ зв’язку Радянської Армії.
          В квітні 1947 року начальником училища призначений генерал-лейтенант І.І. Буров.
         Для польових навчань курсантів в лісі був побудований і обладнаний армійський вузол зв’язку, з’єднаний постійними лініями зв’язку з таким же вузлом, розміщеним на зимових квартирах. Така система дозволяла наблизити навчання курсантів до реальних бойових умов.
        Ряд інспекційних комісій КВО і начальник військ зв’язку зазначали, що училище має всі необхідні показники, щоб зайняти перше місце серед училищ Радянської Армії.
      Згодом училище поповнюється значною кількістю бойової техніки: рухомими вузлами зв’язку, новими радіостанціями, установками дальнього зв’язку і т.д.
         Табірне навчання насичене польовими заняттями.
         В 1954 році училище посіло перше місце серед училищ зв’язку радянської Армії.
         Зимою 1955 року начальником училища був призначений генерал-майор М.О. Макаров.
        З 1955 року випускники почали отримувати права шофера-аматора і водія 3-го класу. В цьому ж році п’ятнадцять курсантів-випускників за відмінне навчання за наказом командуючого військами округу були занесені на дошку Пошани училища. Всі вони зробили відчутний внесок в розвиток військ зв’язку.
        Так, наприклад, у 1956 році за відмінне навчання лейтенант М.М. Межуєв був занесений на Дошку Пошани. Прослуживши у військах зв’язку і училищі більше 35 років, полковник М.М. Межуєв за відмінне навчання курсантів був нагороджений орденом “Знак Пошани”, а за успішне оволодіння технікою зв’язку — орденом Червоної Зірки. Близько п’ятнадцяти років був заступником начальника училища з озброєння. В цей час училище отримувало з заводів перші зразки нової техніки, які потім поступали на озброєння військ зв’язку.
        Велика увага приділялася спорту. Всі курсанти здавали норми ГТО. Кращих показників в навчанні і дисципліні на протязі трьох років досягли підрозділи капітанів І.С. Малишкіна і М.П. Семенчука, взводи лейтенантів: В.І. Корнейка, Б.І. Пендюра, В.Ф. Сабо. Одним з кращих командирів батальйону був методист — полковник І.М. Карпенко.
       Для практичного оволодіння роботою із засобами зв’язку курсанти чергували на міському центральному телеграфі, забезпечуючи зв’язок на відстані до декількох тисяч кілометрів.
        У збройних силах для підвищення їх боєздатності проводилася величезна робота, що ознаменувалася справжньою революцією. Війська зв’язку озброювалися найновішою технікою. Завдання полягало в тому, щоб дати офіцерам знання інженерів, а солдатам і сержантам — знання техніків. Ці вимоги і були покладені в основу учбового процесу.
        В зв’язку з тим, що начальник училища генерал-майор А.П. Бортнік був призначений начальником військ зв’язку, начальником училища став генерал-майор І.М. Тюльга.
       В 1963 році комісія командуючого КВО відмітила, що в училищі є всі умови для підготовки висококваліфікованих офіцерів-зв’язківців. Для цього було розроблено і надруковано багато методичних і учбових посібників, велася військово-наукова робота, військово-технічна пропаганда.
        В 1964 році видаються учбові посібники для оволодіння новою апаратурою зв’язку (П-309, П-310, П-314, П-318, Р-150 МА, Р-450). Був виданий “Підручник сержанта військ зв’язку”, “Керівництво по устаткуванню і експлуатації телефонних станцій” та ін. В цьому ж році було подано 27 раціоналізаторських пропозицій, 11 з яких експонувалися на виставках у Москві. Військово-науковій роботі було присвячено кілька засідань педагогічної ради училища. Високому рівню підготовки спеціалістів сприяли чергування в міжгарнізонних радіомережах, кваліфікаційні змагання і т.д.
        З 1 червня 1966 року училище одним з перших перейшло на штат вищого військового інженерного училища зв’язку і вступило в новий етап свого розвитку. Перед ним постали нові завдання: перехід учбової і організаційної роботи на рівень вищого військового учбового закладу з п’ятирічним терміном навчання.

повернутися