В музеї історії інституту експонується перший в країні короткохвильовий радіоприймач супергетеродинного типу, за допомогою якого була передана інформація про початок бойових дій.
      22 червня 1941 року за сигналом “бойової тривоги” училище було вишикуване, і начальник училища генерал-майор А.В. Афанасьєв повідомив особовий склад, що фашистська Німеччина напала на нашу країну. Цього ж дня один батальйон курсантів був направлений на патрулювання по місту. Для організації зв’язку за наказом начальника зв’язку КОВО група курсантів з апаратурою на чолі із старшим викладачем радіотехніки, військовим інженером 2-го рангу О.О. Кузьміним, відправлена у зазначений район. Велика група офіцерів і викладачів відбула на фронт. 26 червня дві роти курсантів направлені на охорону мостів через Дніпро. Ці роти беззмінно знаходилися на об’єктах до 12 липня. Для боротьби з парашутно-диверсійними групами, які скидали німці в ліси біля Києва, також були направлені курсантські підрозділи. Планові навчання припинені. Центральний ордена Червоної Зірки архів Міністерства оборони СРСР підтверджує участь училища в бойових діях в роки Великої Вітчизняної війни довідкою за № 3/30876 від 31 липня 1992 року, де зазначено, що в історичному формулярі Київського вищого військового інженерного училища зв’язку в розділі “Участь в походах, боях (операціях)” значиться: ”…склад училища, розбитий на особи, загони, бере участь у знищенні диверсійних військ в районах: Васильківському, Димерському і Білоцерківському Київської області. Усне розпорядження начальника штабу КОВО. Наказ по училищу № 208 від 27.06.41 року”.
        Крім цього, в переліку з’єднань, частин і закладів, які брали участь в обороні м. Києва в 1941 році значиться: “Київське військове училище зв’язку ім. М.І. Калініна брало участь в обороні в період з 11 липня по 1 вересня 1941 року.”
        Враховуючи життєву необхідність підготовки командирів-зв’язківців для потреб фронту, командування училища в середині липня 1941 року одержало розпорядження евакуювати училище в глибокий тил держави до міста Красноярськ. Необхідно було евакуювати не лише особовий склад, але і службовців, сім’ї офіцерів, демонтувати і вивезти всю матеріальну базу училища. Евакуація закінчилася в серпні 1941 року. Під час переїзду з Києва до Красноярська за вказівкою Головного управління зв’язку Червоної Армії для курсантів була організована бойова підготовка на період війни. На новому місці із збільшенням чисельності курсантів виникли труднощі з приміщеннями для навчання, матеріальною базою. Все це ускладнювало учбовий процес, який перетворився на цілодобове навчання. Заняття тривали 12, а то і 16 годин на добу. Для збільшення кількості польових навчань було побудовано і обладнано два армійських вузла зв’язку. Це дозволило ввести для курсантів практичний курс по розгортанню, налагодженню і експлуатації усіх елементів вузла зв’язку.
        Значна кількість викладачів і командирів була відправлена на фронт. Їх замінювали молодими викладачами, які не мали досвіду. Для них були організовані інструкторсько-методичні заняття. Після закінчення всього курсу навчання організовувалися і проводилися заняття в польових умовах, на яких курсанти набували навичок і досвіду щодо виконання функціональних обов’язків офіцерів.
        Як в Києві, так і в Красноярську, на училище штабом СибВО було покладено завдання по формуванню частин зв’язку для фронту.
        В грудні 1941 року відбувся перший випуск зв’язківців. Через деякий час училище одержало багато відгуків про належну підготовку і якісну роботу випускників.
      У березні 1942 року в акті перевірки штабом СибВО було записано: “Порівнюючи підготовку командирів-зв’язківців Воронезького, Ульянівського, Ленінградського училищ зв’язку, Київське училище зв’язку відзначається як найкраще з бойової підготовки та дисципліни”.
        Узагальнюючи досвід скороченої підготовки зв’язківців в роки війни і виходячи з наказу Верховного Головнокомандуючого, Головне управління зв’язку Червоної Армії вимагало від училища так налагодити навчальний процес, щоб до кінця терміну навчання кожен курсант став професійним телеграфістом.
         З квітня 1942 року в училищі почали навчатися дівчата. Вступали навіть цілими сім’ями, наприклад, сім’я Сотникових: сестри Клавдія і Ольга, брат Віталій. Курсанти-дівчата успішно закінчували навчання, складали державні іспити і відбували на фронт висококласними фахівцями-зв’язківцями.
       З липня 1943 року училище веде перепідготовку політпрацівників-фронтовиків на командирів військ зв’язку. За період навчання вони набували необхідних теоретичних знань і практичних навичок по роботі із засобами зв’язку і його організації.
      6 листопада 1943 року, під час проведення урочистих зборів у зв’язку із святкуванням 26-ї річниці Жовтневої революції Радіоінформбюро передало повідомлення про звільнення столиці України — міста Києва від окупації. Весь зал зустрів це криком “ура”.
        28 лютого 1944 року у зв’язку із 25-ю річницею утворення Указом Президії Верховної Ради СРСР за видатні успіхи у справі підготовки офіцерських кадрів для частин зв’язку і бойові заслуги перед Батьківщиною училище було нагороджено орденом Червоного прапора. Нагороди отримала також велика група офіцерів і викладачів. Згідно з наказом Народного комісара оборони училище було перейменоване в Київське військове Червонопрапорне училище зв’язку ім. М.І. Калініна.
        В березні 1944 року за наказом ГУЗЧА в Київ була направлена група курсантів для відбудови приміщень училища та їх охорони. В липні 1944 року весь склад училища прибув до Києва. Крім відбудови своїх приміщень, курсанти надавали відчутної допомоги місту щодо очищення вулиць, відновлення транспортних мереж, водо і електропостачання.
      30 квітня училище проводить останній достроковий випуск офіцерів. За всі роки свого довоєнного існування училище випустило біля 4-х тисяч офіцерів, а за 1418 воєнних днів — більше 7-ми тисяч.
      В 125-ти наказах Головнокомандуючого (із 375) за період війни згадувалися прізвища багатьох випускників училища, під керівництвом яких боролися війська зв’язку на фронті. Вісім випускників удостоєні вищих урядових нагород — Героїв Радянського Союзу і Соціалістичної Праці: Г.І. Корнєєв, І.І. Оленіч, С.Ф. Проценко, П.Є. Стрілець, А.І. Якушев, П.О. Бойко, Г.А. Костіков, а М.Є. Литвиненко став повним кавалером 4-х орденів Слави.
       З 1943 по 1953 рік у Київському Червонопрапорному військовому училищі зв’язку проходили службу фронтовики–офіцери та курсанти. Багатьох з них було нагороджено бойовими нагородами — 680 орденів, більше тисячі медалей. Серед них: за оборону Ленінграда, Москви, Сталінграда, Одеси, Севастополя; за визволення Варшави, Праги, Белграда; за взяття Відня, Кенігсберга, Будапешта, Берліна та ін.

повернутися