Історія Київського військового двічі орденів Червоного Прапора інституту управління і зв’язку бере свій початок з часів утворення в Москві 1 березня 1919 року Інженерних курсів по підготовці командного складу Червоної Армії. Формування курсів проводилося повільно і закінчилося 15 серпня 1919 року. З цього дня, не дивлячись на відсутність необхідної матеріально-технічної бази, почалися учбові заняття, які проходили організовано і з великим успіхом.
         Держава в цей час переживала великі труднощі, важкими були і умови життя і навчання курсантів. Минув місяць після початку навчання, та заняття для більшості курсантів припинилися через відсутність дров, і їх відправили на заготівлю палива. Обмундирування було поганим, а працювати доводилося в морози і снігопади. Одяг сушити було ніде, казарми були непристосовані для життя. Працювати доводилося з ранку до ночі. Проте курсанти з розумінням ставилися до визначених завдань і забезпечили можливість розпочати планові заняття.
        Питанню організації зв’язку як основному засобу управління військами в цей час приділялася велика увага. З цією метою у вересні 1919 року створюються два електро-технічні телефонно-телеграфні відділення. Комплектування утворених відділень проводилося в основному за рахунок Київських і Єкатеринославських інженерних курсів. Курсанти, які прибули на навчання, тільки що повернулися з Денікінського фронту і мали досвід збройної боротьби.
        1 грудня 1919 року відбувся перший випуск командирів в кількості 18 чоловік, які мали достатні знання і необхідні навички для практичної роботи в частинах зв’язку.
        1 березня 1920 року, в першу річницю утворення навчального закладу, проводиться другий випуск зв’язківців в кількості 20 чоловік, а 1-го квітня 1920 року — третій випуск — 58 чоловік.
         Всі випускники були відправлені на фронт, де вирувала пожежа громадянської війни. 20 квітня 1920 року був виданий наказ про переїзд курсів в м. Київ. Але у зв’язку з тим, що Києву загрожували білополяки, курси тимчасово розмістилися в наметовому містечку в м. Харкові. До Києва прибули тільки в серпні 1920 року і зайняли будівлю колишнього Військового училища Великого князя Костянтина Костянтиновича. Курси були перейменовані в 2-і Київські інженерні курси. Взялися за відбудову приміщень, не припиняючи навчання. Але восени 1920 року всі курси в складі стрілецької бригади були відправлені на фронт для боротьби з Врангелем. Після закінчення бойових дій в кінці 1920 року курсанти повернулися до Києва і продовжили до навчання.
          Бажання вчитися було великим. В цей час майже не було державного забезпечення ні одягом, ні харчуванням. Особовий склад знаходив вихід: вночі виходили на монастирські і кулацькі землі і “запасалися” овочами. Потім на території курсів курсанти групами на вогнищах готували собі страви. Хліба виділялося по 200—300 грам на добу. Одягнені курсанти були в різноманітну форму, в тому числі і царської армії і навіть англійських збройних сил. Взуття теж було різним: чоботи, черевики з обмотками, калоші. Все різної форми і кольору.
          В кінці грудня 1920 року курси втретє були перейменовані в Київську військово-інженерну школу комскладу.
         В роки громадянської війни особовий склад курсів брав участь в усіх бойових діях, які відбувалися на території України, а також на станції Кунгур Пермської губернії та у захисті Петрограда.

повернутися