За більш як 80-річний річний шлях розвитку і діяльності військ зв’язку офіцерські кадри з честю виконали поставлені перед ними завдання і витримали суворі іспити громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
         З початку свого існування Червона Армія забезпечува-лася командними кадрами військ зв’язку з числа тих офіцерів російської армії, які з перших днів революції добровільно перейшли на сторону більшовиків (І.Т. Буличов, Н.А. Борзов, В.І. Усов, колишні унтер-офіцери І.А. Найденов, І.І. Буров, Д.М. Добикін, П.М. Курочкін). Заохочувалися до служби в Червоній Армії на керівних посадах працівники Нарком-почтеля.
      Ряд працівників комісаріату, таких як: А.М. Любович, І.А. Хеленський, Н.М. Сінявський, згодом стали відомими воєначальниками військ зв’язку.
         В 1921 році була утворена Вища військова школа зв’язку (ВВШЗ), штат якої нараховував біля 600 чоловік. Це були активні й енергійні люди.
         Військові і спеціальні дисципліни викладали генерали і офіцери колишньої російської армії, які добре знали свою справу. Слід згадати викладача-майстра В.М. Цейтліна, який, працюючи в школі, одночасно обіймав посаду інспектора в Управлінні зв’язку Червоної Армії і викладав службу зв’язку у Військовій академії ім. М.В. Фрунзе. Спеціальні дисципліни викладали відомі на той час військові інженери: А.І. Берг, А.Л. Мінц, П.Н. Куксенко. Вони давали грунтовні знання, і можна з впевненістю сказати, що зі школи виходили справжні фахівці. Багато колишніх слухачів ВВШЗ в майбутньому стали відомими військовими начальниками: А.Н. Боголюбов — начальник штабу фронту, Герой Радянського Союзу; Н.В. Корнєєв — начальник штабу армії; Н.Д. Псурцев — начальник зв’язку фронту, заступник начальника військ зв’язку, міністр зв’язку СРСР; П.К. Панін, П.Д. Мірошніков — начальники зв’язку фронтів та інші.
         В 1921 році на базі Вищої військової електротехнічної школи була утворена Військова електротехнічна академія в місті Загорську Московської області.
        Заходи, вжиті у 1921—1924 роках щодо підготовки військ зв’язку, були важливими і необхідними. В зв’язку із змінами в організаційно-штатній структурі потреба в командирських кадрах значно скоротилася. Одночасно зросли вимоги до їх підготовки.
         8 серпня 1920 року в Київ прибули Московські інженерні курси, на яких навчалися 300 слухачів. В 1924 році на базі курсів була створена Київська військова школа зв’язку.
         Роль Київської і Ленінградської шкіл зв’язку та курсів удосконалення в підготовці командних кадрів зв’язку надзвичайно велика. Якщо на кінець громадянської війни командирів військ зв’язку з відповідною освітою було дуже мало, то в кінці 1926 року більше половини командних кадрів військ зв’язку мали військову і спеціальну освіту.
        З осені 1939 року були направлені у війська десятки тисяч молодших і старших командирів, які з успіхом здійснювали бойову підготовку. Командири-зв’язківці з цього часу стали основною базою для комплектування військової академії зв’язку ім. С.М. Будьоного.
        Для підвищення бойової підготовки було проведено ряд заходів: з 1939 року організаційно-штатна структура в Червоній Армії була переведена на кадрову систему; утворені нові роди військ і види збройних сил; створені чисельні загальновійськові з’єднання і об’єднання. Все це зумовило зміни у військах зв’язку: штати полків, окремих батальйонів зв’язку військових округів були збільшені, і до їх складу включені радіопідрозділи; утворені нові підрозділи зв’язку в бронетанкових військах, військах протиповітряної оборони, артилерії і повітряно-військових сил.
      Відповідно до цього були проведені організаційні заходи: Київське і Ленінградське військові училища значно збільшили кількісний склад курсантів; утворені нові училища зв’язку — Воронезьке, Ульянівське, Орджонікідзівське і Сталінградське; електротехнічний факультет ВТА реорганізовується у Військову електротехнічну академію з дислокацією в Ленінграді.
        Згодом з цієї академії вийшли відомі діячі: маршали військ зв’язку: І.Т. Пересипкін, О.І. Леонов, О.І. Бєлов, генерал-полковник Н.Д. Псурцев, генерал-лейтенанти: П.М. Курочкін, В.В. Звенигородський, П.Д. Мірошников та багато інших, які зробили значний внесок в розвиток військ зв’язку.
         На початку Великої Вітчизняної війни бойові дії військ Червоної Армії і військ зв’язку велися в надзвичайно складних умовах. Війська зв’язку понесли великі втрати в особовому складі і техніці, що ускладнювало їх роботу. Для усунення недоліків було прийнято рішення про об’єднання посади начальника зв’язку Червоної Армії і Народного комісара зв’язку СРСР в одній особі — полковника І.Т. Пересипкіна.
          В 1957 році командна і інженерна академії зв’язку об’єдналися у Військову академію зв’язку.
         Київське військове училище зв’язку з 1966 року першим серед військових училищ зв’язку колишнього СРСР переходить на підготовку військових інженерів з п’ятирічним терміном навчання.
          Нові вимоги військово-технічної революції визначають необхідність розширення мережі вищих військових училищ зв’язку для підготовки кваліфікованих кадрів.

повернутися